Неординарним був захід, проведений у нашому інституті 14 березня. Цього дня відбулося чергове засідання кіноклубу, де було переглянуто й обговорено фільм «Любіть мене, будь ласка»

Таку назву має документальний фільм, знятий режисером Валерієм Балаяном у 2010 році. Він розповідає про трагічну долю 25-річної студентки факультету журналістики Московського державного університету Анастасії Бабурової, яка загинула від рук убивці разом із адвокатом Станіславом Маркеловим.

Кредо молодої журналістки, за яким вона жила – «Моё отечество – всё человечество». А виявляється, до цього ще так далеко. Батько Анастасії з болем у серці говорить з екрану: «Россия – фашистская страна, намного страшнее, чем фашисткая Германия. Антифашистов разгоняют, а фашистов не трогает полиция».

Фільм побудований на розповіді про доньку батьків Насті – Едуарда і Лариси, її друзів. Фільм перемежований документальними фотосторінками про фашистські угрупування, що діяли на той час. Перша частина фільму розповідає про Анастасію, її батьків, друзів, а друга частина взята із фашистських сайтів, які можна було знайти в Інтернеті, і скомпоновано так, щоб показати два полюса цієї трагедії. Прем’єра фільму відбулася в Києві в 2010 році, через рік після цієї трагедії.

— Треба бити тривогу, бо розцвітає фашизм, а це може призвести до масштабної трагедії, — вже тоді говорили про це батьки Насті. — Фільм як попередження, щоб стримувати ці процеси. Расизм – нацизм – фашизм – неонацизм – ось ті віхи, через які неможливо пробитися правді, свіжій думці і просто людяності.

— Давайте не будемо байдужими, — звернулася до молоді декан юридичного факультету Катерина Павлівна Дацко. – Важливо сприймати і робити правильні висновки вам як майбутнім правозахисникам. Ми створили цей кіноклуб, він діє і сподіваємось, що надалі буде ще більше розширюватись.

В обговоренні фільму взяли участь студенти 1-го і 2-го курсів: Аня Неоднича, Аня Демченко, Рустам Зарецький та ін. Кожен із присутніх виніс із цієї зустрічі для себе особисто багато важливого і цінного.

— Є багато речей, яких вже не треба пояснювати нашим студентам, вони це знають, — говорить про сьогоднішню молодь заступник декана юрфаку Наталя Андріївна Шелудякова. – У них змалечку є ці знання і вчити їх цього не треба. Студентам не потрібно пояснювати, що принижувати гідність іншого – це погано, вони це знають. Вони знають, що інша людина має той самий спектр прав, що кожен із нас. Якщо ми хочемо, щоб поважали наші права, ми повинні поважати права іншої людини. Це вже показник прогресу. Студенти роблять правильні висновки.

— Я радий, що не закривають очі на ці проблеми, які пов’язані з фашизмом, — говорить Рустам Зарецький. – Треба продовжувати це робити й надалі. У моїй школі до мене не завжди були справедливими однокласники. Отже, це стосується не тільки Росії, ці проблеми поширені в багатьох країнах.

Фільм був показаний у Новосибірську в 2011 році. Там відбулася сутичка, стрілянина, яку спровокував російський фашизм, і тому тоді відмінили показ фільму.

— Ось вже тоді це був такий от знак фашизму, — говорить Олена Маковій, кореспондент газети «Промінь Просвіти є» (єднання). — Я вперше побачила його в 2010 році на фестивалі у Києві. Саме минув рік з того часу, коли загинула правозахисниця Анастасія, яка була активною учасницею антифашистського руху і працювала в «Новой газете» у Москві. Під час цього фестивалю я познайомилася з її батьками, які приїхали на прем’єру фільму. Була дуже зворушлива у нас розмова.

— Ми раз на місяць чи на два проводимо засідання кіноклубу, під час якого переглядаємо фільми. Уже переглянули декілька фільмів, — говорить Олександр Олександрович Чижиков, координатор клубу. — Тема фільму – це фашизм, точніше, про небезпеку фашизму, що існує в будь-якій країні, коли національне питання доводиться до фанатизму. Ця тема дуже актуальною була завжди, а особливо тепер, коли йде «гібридна війна» з Росією. Ми бачимо, що режисер ніби передбачав нинішні події. Мета – актуалізувати тему правозахисної роботи, захист прав людини в суспільстві з огляду на недопущення порушення її прав у контексті національного питання. Як робити це, що робити, щоб такого не було? Ви стоїте на сторожі правди, — звертається він до молоді, — у вас така небезпечна і в той же час така людяна професія – юрист. Тож вам надалі працювати над цими проблемами.

— Фашизм – це несприйняття чужого. І коли ми не сприймаємо тих, хто не схожий на нас, ми фактично заперечуємо їхнє право на життя, право на безпеку, на елементарні речі і, таким чином, ми приходимо до нелюдського ставлення один до одного. Насправді ж ми розуміємо, що права людини – вони універсальні, вони обов’язкові для всіх, незалежно від того, де ця людина народилася, ким вона є і де живе, — такий зробили для себе висновок учасники кіноклубу.



« Повернутися





Інформаційні партнери