Наших пращурів оточувала сувора природа, що наводила часом жах: бурі та грози, повені та засухи,
спека та морози постійно загрожували їм

Незрозумілі явища і звичайне пробудження природи навесні — все це здавалося справжнім чудом. Мало знаючи про навколишній світ, люди намагалися пояснити все впливом магічних сил. Так, у багатьох слов’янських племен виникла уява про богів і духів, яким підвладне все у світі і від яких залежить життя людини.

Як відомо, наші пращури були язичниками, поклонялися багатьом богам, а серед них був і Купало — бог шлюбу і земних плодів. Його вшановували всередині літа, коли плодюча енергія Сонця та Землі досягала апогею. Саме в купальську ніч земля віддавала накопичену за весну та літо силу всьому живому, в тому числі й цілющим травам. Тому зілля, зібране в цей час, до того, як зійде роса, вважалося особливо корисним, наділеним силою зціляти всі хвороби. Всі ворожки та знахарки намагалися знайти якомога більше корисних рослин саме в цю ніч, а перед тим, як вирушити в дорогу, приносили жертву богам — залишали хліб і гроші на землі, як знак вдячності за щедрість природи.

Але купальська ніч — це ще й час ігрищ біля вогню та води, у яких брали участь усі — від дітей і до старих людей. Це час веселощів, розваг, чаклувань і ворожінь. Християнська церква негативно ставилася до подібних акцій, засуджувала їх учасників та забороняла влаштовувати святкування в цю ніч. Несхвальну оцінку «бісівських ігрищ» зустрічаємо в багатьох писемних пам’ятках давнини, у тому числі і в «Повісті минулих літ», і в промовах Івана Вишенського. Проте не так вже легко стерти з народної пам’яті минуле, не допомогло навіть накладання християнського календаря на язичницький: люди поєднали два свята, Івана Хрестителя та Купала (тому й виникла ця назва — Івана Купала) і продовжували святкувати. А тих, хто не з’являвся на ігрищах, громада засуджувала, адже вони не пройшли очищення священною водою і вогнем, не позбавилися тягаря минулих гріхів.

На свято Купала дівчата обов’язково ворожили: вони заздалегідь плели вінки, встромлювали в них свічку і пускали річкою. Якщо вінок добре пливе і горить, то дівчина цього року одружиться, якщо вінок крутиться на місті, то доведеться ще дівувати, а якщо у когось вінок затоне, то це вже віщувало нещастя. Парубки намагалися спіймати вінок своєї коханої, це означало, що вони проживуть все життя в парі.

Я вважаю, що це свято — найпоетичніше і найвеселіше з усіх народних свят. Тому дуже шкода, що його або вже зовсім не святкують, або роблять це зовсім невідповідно до традиції. Свято Івана Купала символізувало духовне єднання людини із природою, освячувало почуття молодих сердець. Символом очищення від усього гріховного були вогонь і вода, а все погане тонуло разом із Мареною. І люди справді в це вірили, а з цією вірою оживала їх надія на краще майбутнє.

Юлія Бокій, студентка групи МВС-18-1.



« Повернутися





Інформаційні партнери