10 червня провідний бібліограф Світлана Іванівна Тимченко відсвяткувала свій ювілей. Її привітали друзі, колеги, співробітники, сказали багато хороших слів. А ми підготували коротке інтервю до ювілею зі всілякими добрими побажаннями.

 — Як довго Ви працюєте в нашому інституті, де навчалися, що закінчили?

— З 2007 року я працюю в бібліотеці Криворізького економічного інституту. Навчалася в Харківському державному інституті культури.  За фахом я бібліотекар-бібліограф природничо-наукової літератури. Закінчила інститут з червоним дипломом. Від того і звичка по життю – все робити на відмінно.

— А самі звідки родом?

— Народилася я в Полтавській області. Згідно державного розподілу у 1984 році по закінченню інституту потрапила до Кривого Рогу. Працювала спочатку в центральній міській бібліотеці, що у нас на проспекті Поштовому. Потім змінила фах – мене запросили працювати сюди і я повернулася до тієї професії, яку здобула, навчаючись у Харкові, згідно з дипломом.

— Як Вам працюється сьогодні?

— Мені подобається працювати зі студентами, спілкуватися з ними. Адже захоплення у мене основне – це любов до книги, і я прагну передати їм цю любов. А стала бібліотекарем я випадково, завжди мріяла бути педагогом, але батьки були проти. Мама була вчителькою, тож знала, що робота педагога вимагає надто багато затрат духовних, моральних, фізичних. Ми завжди чекаємо, що діти понесуть у життя ту іскринку, яку зародили в них вчителі. Тут і виховна робота, і пізнавальна, і наукова.

— Що б Вам хотілося зробити, що пожвавити роботу бібліотеки, яку сьогодні витісняє Інтернет?

— Хотілося б, щоб бібліотека частіше проводила зустрічі з відомими людьми Криворіжжя, з письменниками, науковцями. У нас багато відомих людей: письменник Григорій Гусейнов, поетеса Любов Баранова, археолог Олександр Мельник… Цей список можна продовжувати довго. Ми знаємо: земля криворізька багата  на таланти.

— У чому полягає Ваша діяльність?

— Звичайно, моя робота направлена на пошук літератури. Вона вимагає терпіння, розуміння психологічного стану людини. Адже до нас приходять різні люди, у них різні характери, різні емоційні стани і все це треба враховувати при спілкуванні з нею. Мені іноді не вистачає такого спілкування з людьми, зі студентами. Хотілось  би більше.

— Як працюється нині?

— Коли створили центр студентських комунікацій, стало набагато більше контактів із викладачами, зі студентською молоддю. Ця реформа, яку проводить адміністрація інституту, має позитивний момент: прийшовши до ЦСК, людина завжди знайде час заглянути й до нас із проханням: «Порадьте цікаву книгу, дайте почитати». Ми знайомимо читачів із фондом бібліотеки, розповідаємо, де і що знаходиться, надаємо можливість відвідувачеві самому знайти потрібну йому книгу. Тобто зявляється такий позитив, такий безпосередній контакт. Раніше між книгою і читачем посередником був бібліотекар, а тепер кожен сам може підійти до стелажів, подивитись і обрати необхідну літературу.

— Що скажете про значення бібліотеки в наш час?

— Час плине і потрібно йти в ногу з ним, але бібліотека залишається центром інформації і наше завдання – донести своєчасно й повно потрібну інформацію. Хотілось би, щоб у нас було більше для цього можливостей і в технічному оснащенні, і щоб літератури було більше. Будемо чекати нових часів, сподіваємось на краще. Дирекція нашого інституту робить усе можливе і неможливе для цього. Своїм особистим прикладом вона запалює і надихає співробітників іти в тому напряму, який обрав інститут на даному етапі. Концепція КЕІ: «Інститут для студента і на першому місці завжди студент» нас радує. Це для нас найкращий момент у житті і тоді маєш відчуття, що день пройшов недаремно і ми виконали свої професійні обов’язки.

— Що у житті захоплює ще Вас, крім книг?

— Захоплююсь туризмом. Люблю подорожувати. У свій час ходила в походи по Криму, подорожувала з рюкзаком. Від цього отримувала велике, надзвичайно велике задоволення. Хоча спочатку не розуміла: який сенс іти один за одним із важелезною ношею, бачачи лише п’яти людини, що йде попереду? Але коли піднімаєшся на висоту і бачиш неймовірну красу природи, то відчуваєш: заради цього варто було йти і терпіти незручності.  І цим самим доводиш сама собі, що ти перемогла себе, що ти ще щось можеш. Дух загартовується, а це людині дарує крила.

— А не жалкуєте, що обрали цей життєвий шлях?

— Не жалкую. Не жалкую, що моя професійна діяльність пов’язана з КЕІ. Я задоволена нашим колективом, його ставленням до мене, відношеннями між колегами.

— Бажаємо всього Вам найкращого!



« Повернутися





Інформаційні партнери