22 лютого – день визволення Кривого Рогу від німецько-фашистських загарбників

Наприкінці літа 1943 р. розгорнувся наступ радянських військ в Україні, які мали в своєму розпорядженні 3-кратну перевагу в людській силі і 5-кратну в бойовій техніці. 23 серпня від окупантів був звільнений Харків. 8 вересня німці залишили столицю Донбасу — місто Сталіно (Донецьк). У 20-х числах вересня були звільнені міста Суми, Чернігів, Полтава, що дозволило частинам Червоної армії вийти до Дніпра.

З самого початку 1944 р. продовжився наступ радянських військ в Україні. Вже 8 січня, завдавши раптового удару по 8-ій німецькій армії, вони вступили до Кіровограда. У лютому від окупантів були звільнені Нікополь і Кривий Ріг. В цей же час війська двох Українських фронтів повністю оточили і розгромили 80-тисячне угруповання німців під Корсунь-Шевченківським. Протягом березня війська вермахту були вимушені залишити Херсон, Вінницю і Проскурів. Наприкінці березня 1944 р.  вийшли на державний кордон України з Румунією.

У день визволення Кривого Рогу від німецько-фашистських загарбників — 22 лютого — викладачі і студенти Криворізького економічного інституту ДВНЗ «Київськй національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» взяли участь у вшануванні пам’яті загиблих воїнів покладанням квітів 

На всі заходи, що проводяться у Криворізькому економічному, завжди відгукується і бере участь ветеран праці Геннадій Олександрович Єгоров

З болем  пригадує він післявоєнні роки: розруха по всій країні, але місто за містом, село за селом відвойовувала у ворога свої землі наша країна. Проживав на той час він у м. Керч, а згодом переїхав з родиною до Кривого Рогу. Вже через тиждень після визволення нашого міста почав працювати інститут «Кривбаспроект» по відновленню зруйнованих, затоплених і розбитих шахт Криворізького басейну (в цьому інституті багато років пропрацював Геннадій Олександрович).  Протягом буквально одного року було відновлено  багато шахт. Згадуючи минуле, він говорить:

— Такі заходи, як сьогодні, примушують нас пригадати всю історію: початок Великої Вітчизняної війни і її закінчення, визволення Кривбасу 22 лютого… Великі втрати поніс наш народ, багато загиблих… Мені пригадується, як у 1946 році ми повернулися з евакуації, приїхали в Керч і там я побачив страшні наслідки війни: жодного вцілілого будинку. Люди жили в сараях, підвалах, наметах. Але було велике піднесення людського духу, адже на наші землі прийшов довгоочікуваний мир!

Першокурсники групи МВС-18-1 до цієї дати написали роздум
«У полоні ворога кричить, ридає Україна»

Юлія Бокій:

— На жаль, і зараз намагаються ще ворожі сили зламати цілісність і єдність України. Але не потрібно втрачати надію, треба боротися за свободу рідної країни. Саме в цей час варто зібратися з силами, об’єднатись і не опускати рук. Треба перемагати, як завжди ми перемагали. Наш народ не поставити на коліна. І саме віра допоможе стати сильнішими.

Владислав Кулєєв:

— Україна пройшла довгий шлях до незалежності. Її герої завжди піднімали людей на боротьбу. І сьогодні цей тернистий шлях ще не закінчився, але наша країна йде вперед.

Мирослава Гращенкова:

— За весь час існування нашої держави Україна багато разів доводила ворогам свою незламність духу. Наша земля залита кров’ю та вмита сльозами мільйонів людей, які не шкодували власного життя заради вільного і мирного свого майбутнього. І сьогодні ми не живемо під мирним небом – на сході нашої країни йде війна. Українці в котрий раз вимушені боротися за свободу і незалежність.

Антон Алексанкін:

— Наша країна зазнала багато страждань і бід. Друга світова війна була однією з тих подій, що принесли велике нещастя на нашу землю. Низький уклін всім ветеранам, які врятували наш народ і майбутні покоління. Ми будемо вічно вдячними їхній сміливості і самовідданості.

Ліна Петрова:

— Така бажана й омріяна свобода… Згадуються розповіді свідків тих подій, коли визволяли Україну від фашистів. Сильні емоції відновлюють перед очима картини боїв того пекельного 44-го… Наразі вже майже немає тих героїв, що відчайдушно боролися за світле майбутнє, але їхній подвиг ми пам’ятаємо. І неважливо, скільки років пройшло з тих пір…

Євген Величко:

— Сьогодні в Україні нелегкі часи – на сході її йде війна. Наш ворог видавав себе за нашого брата. Ця загроза нагадала нам, хто ми є і якого роду. Українці вже показали всьому світові свою витривалість, силу духу і міць. Ми повинні боротися до кінця: всі за одного і один за всіх – лише єднання допоможе зберегти свою історію, культуру та традиції.



« Повернутися





Інформаційні партнери