Студенти першого курсу юридичного факультету Богдан Нечепуренко та Олександр Гулковський наприкінці березня взяли участь у Всеукраїнській олімпіаді з історії України. Про свою подорож, думки і враження пише Богдан Нечепуренко.

Наприкінці березня нам, двом першокурсникам юрфаку, випала велика честь – взяти участь у Всеукраїнській студентській олімпіаді з історії України (!), місцем проведення якої пощасливилось бути невеличкому обласному містечку на півночі України з доволі милозвучною назвою Житомир. 

 Взагалі, ідея наукового відрядження зі студентським квитком спадала мені на думку вже давно, тому йдучи назустріч долі, нашвидкуруч розкидавши старі конспекти по похідних торбах та освіживши теоретичні знання кількома безсонними ночами над книжками, раннім прохолодним ранком я зібрався з силами і вирушив у дванадятигодинну мандрівку від головного вокзалу аж до Житомирського державного інституту імені Івана Франка.

 Житомир ласкаво зустрів потомлених криворізьких студентів лайкою місцевих аборигенів і фальшивими посмішками привокзальних аферистів. Окрім присутності української мови та відсутності над головою звичної «шапки» з індустріального смогу, Житомир може здивувати криворіжців також надзвичайною вузькістю й покрученістю своїх мальовничих центральних вуличок. Іноді в нас буквально складалося враження, що ми поїхали до старої Європи, але його швидко розвіювали «шедеври» архітектури соцреалізму та радянського автопрому.

 Особливо у цьому плані виокремлюється сама будівля інституту імені Франка, що, як нам повідомив тутешній краєзнавець, функціонувала як чоловічий монастир ще з 1833-го року. Велика, світла будівля з просторими аудиторіями та заплутаними коридорами і досі пахне історичною старовиною, як би там її адміністрація не прагнула осучаснити радянським меблюванням та дореволюційним інтер’єром.

 Своєрідним актом злуки студентства двох берегів річки Збруч видався мені факт нашого дружнього знайомства з нашими тернопільськими колегами, яким разом із нами пощастило потрапили до місцевого «готелю». Разом ми буквально за день обходили та дослідили усе затишне поліське містечко, з усіма його скромними парками, музеями й архітектурними пам’ятками.

 Зміст та результати самого олімпіадного випробовування виявилися, на жаль, не такими приємними, як усе, що було описано до та й після них. Рівень складності не зіграв вирішальної ролі, куди більшої шкоди нашим балам завдали власне невпевненість і хвилювання, що мають цікаву особливість «душити» натхнення і ховати знання у вирішальну мить. До того ж досить скоро виявилося, що історичний профіль навчання та територіальна (і не тільки) близькість до вишу надали нашим опонентам вирішальну перевагу в балах і позиціях. 

 Решта поїздки мала б прийтися безпосередньо на дорогу додому, та перед тим довелося на день заїхати до Києва, що пролягав через наш маршрут, і вкотре зачарований його величчю я споглядав величний вокзал, витончений Хрещатик і широкий Дніпро.

Кінець мандрівці поклав традиційно припізнілий вечірній залізничний вагончик, що стрімко поніс нас із широких столичних вулиць додому, крізь казкові степові терени нашої багатостраждальної неньки.

 Додому ми повернулися у піднесеному настрої і з повною готовністю відпрацьовувати три «прогуляних» дні і знову мріяти про подорожі до країв віддалених і не дуже…



« Повернутися





Інформаційні партнери